МИСТЕЦЬ – ЦЕ МАНДРІВНИК, ЩО ВІДКРИВАЄ НОВІ СВІТИ*

Художню творчість добре б розглядати не лише під кутом зору створення чогось нового, а і як можливість самореалізації митця.

Творчий хист – це не сукупність якостей, кожна з яких окремішньо представляє собою здібність. Навпаки, окремі здібності проявляються завдяки цілісному стосунку до Світу. Якраз за допомогою цього вони й стають спосібностями до творення. Значить, хист – то особливий стан психіки. Від нього залежить наскільки творчо реалізує свій потенціал митець.

Картина наповнена чимось особистим, тому безпосередньо з неї можна довідатися про деяку психологічну інформацію. Роботи подають і сигнали про - порухи душі живописця, емоційний стан, настрій.

Великі творці – це видатні особи. Хоча, немалими талантами можуть бути наділені і розгнуздані люди. Багато чого залежить від моральності особи. Насправжки творчою може бути особа сильно захоплена якоюсь ідеєю – музикант і художник, поет і науковець. Цим людям властива висока творча активність. Сприйняття нових ідей, теж необхідний складник мистецтва.

«Усі ми родом з дитинства», - казав колись А. де Сент - Екзюпері. Події, що відбувалися в дитинстві, прочитані книжки, оповідки старших родичів мають вплив на формування особи. І мрії…, а яка дитина не мріє?!Героїня тексту жадала стати хірургом. Не всі прагнення збуваються.

Спомин з дитинства. Однієї зими трапилася оказія… Родина Людмили (так звати художницю) жила біля річки. Дівчинка була непосидючою. У віці 4 чи 5 років бігала дивитися як хлопці катаються на ковзанах, або грають в хокей. Не розуміла, що якщо лід темний то ходити по ньому небезпечно. Провалилася, не кричала. Висіла в ополонці по пояс у воді… Побачив незнайомий дідусь, гукнув хлопців котрі гуляли в хокей. Вони подавали їй ключку, та тіло заклякло, не могла вхопитися за неї. Потім рятував батько, він підповз по кризі та й витягнув за руку. Поніс доньку до хати. Боялася, сваритимуть… Обійшлося, навіть не захворіла.

Цей випадок про дещо говорить. Дівчинка з характером, не боязка, по – дитячому рішуча… Вже в дорослому віці Людмила неодноразово поривалася до малювання. Життєві обставини складалися інакше. Одначе, непереборне бажання займатися живописом перемогло.

Майбутня художниця здобула вищу освіту за фахом інженера – технолога, закінчила Полтавський кооперативний інститут. Мистецькі науки почала опановувати в Художній студії при Центральному будинку художника (м. Київ), під орудою художника і педагога Віктора Левченка. Засновником і керівником студії був знаний живописець Микола Грох (1936 – 2021). Навчалася секретам малярства і у Сергія Дуплія, про малярство якого гоже відгукувався доктор мистецтвознавства Володимир Овсійчук (1924 – 2016).

Величезний спадок пісенної творчості залишили нам попередні покоління українців, але переважна більшість пісень – сумні, печальні. Важлива заувага, - міжмистецькі взаємини, - музики (пісні), поезії, живопису, це надзвичайно цікава тема для досліджень. Отже, писав доктор філософії Микола Шлемкевич: «Ходимо сумними дорогами, хоча так хотілося б розмаїти їх добрими новинами й усміхом». Народні пісні пов’язані з історичним минулим, а воно, минуле, аж ніяк не забарвлене винятково темними кольорами. Були і військові перемоги, і світлі події, можливо, нетривалі у Часі, однак були. Оспівувалися ж в основному – гіркі поразки, тяжкі історичні періоди, невдачі… «Бо звичайно наші спільноти, це спільноти разом пережитого смутку й горя. Смуток тихіший і відлюдний, але в’яже сильніше», - М. Шлемкевич. Бракує пісням переможного духу (вони є, але малувато), радості звитяг, ще більш важливо, колективної радості національної спільноти.

Не завадить, щоб більшало мистецьких творів: переможного, піднесеного змісту. Пісень, віршів, прозових творів, живописних робіт. Життя змінюватиметься в кращий бік, звичайно, не відразу.

Живопис пані Людмили життєствердний, в цьому зокрема його значущість.

В картинах художниці можна зауважити певні ознаки експресіонізму, - емоційність, закарбованість вражень, глибокий ліризм… Техніка письма пастозна, якій властиві енергійність, густота мазка нерозбавленими фарбами; яскравість. Саме вона дозволяє мисткині проявити буяння почувань, переживань, пристрастей.

Людмила Ганушевич учасниця Всеукраїнських колективних виставок: присвячена Дню художника, Центральний будинок художника, м. Київ, 2018 рік; «Барви життя»,«Миттєвості краси», ін.), персональних, серед яких – в Українському фонді культури імені Б. Олійника, в Миколаївському обласному художньому музеї імені В. Верещагіна, Ржищівському археолого – краєзнавчому музеї. Дипломантка Національної премії «Найкраща українка в професії» в номінації «Образотворче мистецтво», 2021 рік.

Улюблені художники – Вінсент ван Гог, Нікола де Сталь, Еміль Нольде, Хайм Сутін, Микола Глущенко, Федір Захаров.

Цікава думка великого митця Адальберта Ерделі щодо «міри» талантів у творчому середовищі. Почуймо: «… Я хотів лише сказати, що у мистецтві кожний митець має належне йому місце. Жоден з них не заздрить іншому митцю, оскільки знає, що неможливо зайняти місце іншого. У мистецтві не можна встановити, що цей або той є найбільший, бо кожен з митців великий по – своєму. І більшість митців є великими тому, що відчувають яким нескінченно малим є навіть найвизначніший твір перед твором Господа. Різних поглядів, на підставі яких когось критикуємо, є стільки, скільки й людей. І, визначаючи значення певного художника, навіть найоб’єктивніша критика є суб’єктивною».

Із розповіді живописиці: « Живопис займає більшість часу. Якщо трапляється нагода, люблю мандрівки. Вони дарують цікаві зустрічі, змістовне спілкування. Вивчаю літературу по психології людини. Люблю людей».

Доцільно завершити цей текст думкою доктора Миколи Шлемкевича: «Кожен мистець це мандрівник, що відкриває нові світи для себе і для нас».

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ – 4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) і БУМ (Брама Українського Мистецтва).