«ЖИВОПИС ЛАСЛО ГАЙДУ. ОБРАЗ СВІТУ ДАВНО МИНУЛОГО, ДНЕШНЬОГО І ПРИЙДЕШНЬОГО…».

(Потік думок, вражень, емоцій, від знайомства з живописом художника).

Коротке переднє слово перше.

Осінь цього року видалася напрочуд лагідною, теплою і значно довшою, ніж їй відведено календарем. Душа прагнула щоб вона тривала ще і ще… Осінь для мене вже традиційно – пора очікувань і сподівань, та чому тільки для мене?...

І ось одного погожого листопадового дня, здійснивши коротку подорож з Ужгорода до Хуста, я потрапив у царство картин Ласло Гайду. Заради поглибленого знайомства з його живописом і живого спілкування я і завітав у це колоритне закарпатське місто, у минулому – столицю Карпатської України.

Переднє слово друге.

«У суспільстві, до якого зближається Люцифер, мішається все в хаос – правда з брехнею, добро зі злом, краса з поганню, і тому всюди оглядаємо огидну ординарну архітектуру, ординарну музику, ординарне малярство, ординарну літературу, - «культуру» до смаку розперезаної голоти, Хама, яка змагає змішати з болотом все священне, етичне, високе й гарне, піднести культ всього бридкого, плюгавого, огидного або дрібного, обмеженого, філістерського…», - так писав блискучий публіцист і любомудр Дмитро Донцов.

До чого ця цитата? Вона доречна, бо в процесі живописання протягом десятиліть Ласло Гайду проповідував малярським способом те, що протистоїть засадам попереднього абзацу. Він доносив до нас посередництвом картин – КРАСУ, СВІТЛО, РАДІСТЬ і НАДІЮ на щасливе буття на Землі, ЛАД, але і ФАНТАЗІЮ, звісно, власне бачення оточуючого СВІТУ. За допомогу йому служили ЗНАКИ і СИМВОЛИ. Малярство цього художника – символічне, філософічне, різножанрове…

Ядро тексту.

Народився майбутній митець в Ужгороді, але: «Коли мені виповнилося 8 місяців батьки переїхали в Хуст. Батько – Іван Гайду навчався в Учительській семінарії, одним з навчителів був Йосип Бокшай. В 1939 році він вступив до Вищого художнього училища в Празі, але почалася ІІ Світова війна, (територію Закарпаття було анексовано Угорщиною – А.Б.)…, батько повернувся до Ужгорода, де і завершив навчання в семінарії. Він усеньке життя малював як самодіяльний художник, був одним із засновників об’єднання «Митець Верховини». Мама уродженка Ужгорода, в дитинстві була знайома з Адальбертом Ерделі і його супутницею життя Магдалиною.

Закінчив 8-й клас школи, і в 14-ти річному віці став студентом Ужгородського училища прикладного мистецтва (відділ живопису). Збагачувався необхідними знаннями і навиками під орудою відомих митців: А. Шепи, М. Медвецького, В. Береца, Ш. Петкі, П. Балли. Моя дипломна робота - це: «Монументальний живопис на спортивну тематику». Три роки віддав службі у війську, спочатку в Бердичеві, потім в Угорщині. Усі музеї Будапешта відвідав, і неодноразово… Повернувся в Хуст, додому», - розповідає митець.

В 1968 році поповнив лави студентів Львівського поліграфічного інституту імені І. Федорова. Успішно завершив студіювання наук і потім, - 15 років праці в Міськзмішторзі міста Хуст, опісля на Художньому комбінаті Мукачева. Багатенько різноманітних подій припало на малярську долю живописця. Бував кілька разів у Седневі, в 70-х роках попереднього століття місяць працював під керівництвом знаменитого Миколи Глущенка. Разом з О. Данченком творив у тому ж чернігівському Седневі, поряд з митцями з Харківщини, Одещини, Миколаївщини. В 1977 –му прийняли до Спілки художників УРСР. Але, що найважливіше у житті живописця? Творчість. Отож, спробуймо розглянути бодай певну дещицю створеного за десятиліття талановитою правицею закарпатця…

Ласло Гайду автор багатьох циклів робіт на різноманітну тематику, серед яких: про пращурів часів відичного вірування, релігійний живопис християнського змісту, філософські і мітичні твори, побутово – жанрові картини, краєвиди…

На полотнах уявнюються, оживають фольклорні і мітологічні мотиви в розмаїтті різних варіацій. Доктор мистецтвознавства Ігор Юдкін твердив: «Насправді фольклор є не мумією, а живим процесом невпинного оновлення і творіння, так само як і сама мова…».

Ось за допомоги малярської мови постають виписані герої картин – лісовики, водяники, з’являються персонажі володіючі надприродною силою, і … перед нами - символи і знаки Долі і Дива…

Магічні живописні твори містять – метаморфози і елементи метемпсихозу, герої картин здається успадкували від архаїки тотемні міти, тут пульсує алегорія малярська…

Розгляньмо картину «Край синього птаха» (1998-й рік написання)… Доктор Микола Чмихов був переконаний: «Численні приклади показують, що вселенські риби та яйце стали основою для моделі організованого світу зокрема, на острові Пасхи такою рибою була Тіу, в українців – Виз, у іранців – Vaz.

УНІВЕРСАЛЬНИМИ, ОЧЕВИДНО, СЛІД ВВАЖАТИ Й ОБРАЗИ ДЕМІУРГІВ – ПТАХІВ…».

Отже, розглядаємо картину: Жінка – птаха з широко розпростертими крилами, а під її покровом – і соняхи з людськими обличчями, і Христова церква з дзвіницею, і дерев’яні хижки, і коні на пасовиську, та власне і її обличчя містить у собі інші лиця, а ліве око плаче водоспадом дзвіночків…

Знаковим (на мою думку) є триптих, поіменований – «Сонце», «Земля», «Місяць» (рік виконання 1996-й). Почуймо окремі з трактувань наших предків записаних Павлом Чубинським:

А) «Сонце – цар неба, що освітлює і зігріває землю вдень, а вночі ховається за землю, обходить її й на ранок з’являється на схід. Сонце втілюється у вигляді живої істоти, однак невідомої форми. Родину сонця складають місяць і зірки. Сонце – то відблиск лиця Божого, через те воно таке яскраве…».

Б) «Земля уявляється у вигляді жовтка в яйці, а вода навкруг землі – ніби білок, що оточує жовток. Кінця землі немає, бо вона кругла. Земля з небом не сходиться, бо оточена водою. На краю землі є всякі моря…». В центрі роботи зображений сивий мудрець, може волхв.

В) «Місяць – менший брат сонця, в загадці він зветься – золота діжа. Доводять, що місяць – то небесний камінь. Називають місяць нічником…». На картині Місяць – живе творіння Всесвіту, як і Сонце та Земля, усі вони зображені в колі, яке з 4-х сторін підтримують небесні істоти, ймовірно янголи.

До картин відичного циклу належать (моя думка, А.Б.) – «Карпатська легенда», «Ліс і земля», «В ніч на Купала», «Король лісу», інші.

Немала вервечка картин присвячена християнським празникам нашого народу, традиціям, звичаям закарпатського субетносу, як однієї з частин українського народу. На полотнах автора побачиш зображення Ісуса і Мадонн, як люд зустрічає Різдво, ватаги колядників…

Різдво Христове нерозривно поєднане з колядою. Що ж таке Коляда? Етимологія слова походить від назви Нового Року у римлян – calendae januariae. За доказ може слугувати те, що ця назва трапляється в багатьох народів, які зазнали в свій час впливу Старого Риму. Проте є інакші тлумачення цього слова. Праукраїнська мітологія називає Коляду як одного з богів. В Римо – Католицькій церкві є гімн: «Collaudemus, collaudemus Christum regem…». А collando означає хвалити. Колядки, то пісні, що вихваляють народження Христа, а відтак і господаря, газдиню хати, дітей. Початок Різдва припадає на опівніч по завершенні Святвечора між 6 і 7 січня. Але, давніш це було свято Коляди – народження Сонця.

Переводжу погляд очей від картини до картини, - «Різдво», «Коляди», «Бетлегем», «Щедрий вечір», «Веселе Різдво», «Свята Родина», «Христос – Сонце»…

Є в доробку митця і твір «Писанки». Сучасний науковець з берегів Дніпра Василь Шевцов наголошував: «Важливими для розуміння: «Хто ми є?» і яким «Шляхом Даним» (дао) маємо йти, виступають і інші космічно – етнічні символи України. Наступним після «Трисила - Триглава» за змістовністю й енергетикою є «Яйце – писанка», символ народження Всесвіту з «зернини – яйця», в якому жовток – це Сонце, а все інше – то Всесвіт».

Зупинімо свою увагу на картині «Мій Хрест» (рік виконання 1993). Особливим символом для українців є «Сонячний Хрест», у котрому перетинаються – програмування «енергії – руху» (золотий промінь) з інформацією (блакитний) в Сонячному колі, то поєднання двох стихій…

Німецький лісничий Петер Воллебен написав необхідну і актуальну книжку «Таємниче життя дерев». Зміст якої багато в чому перегукується з певною частиною творів Ласло Гайду. Воллебен стверджує: «Дерева вміють говорити. А ще вони здатні відчувати біль, мають пам'ять і знають усіх членів своєї родини…».

Є у цього неординарного митця і ряд робіт де автор робить спробу відобразити власну уяву днів прийдешніх. Це – «Всесвіт в нас самих» (1994 р.в.), База даних» (2004 р.в.), «Внутрішнє світло». Езотерики – дослідники Ж. Берж’є і Л. Повель у своїй розвідці наголошували: «Нема нічого неможливого в тому, що деякі романи, вірші, картини, статуї, до котрих відносяться зі зневагою навіть фахівці – критики, ДАЮТЬ НАМ ОБРАЗ ЗАВТРАШНЬОГО СВІТУ…».

Багатьом творам художника властивий символізм, для нього суттєвою є – втаємничена, прихована сторона того чи іншого явища і зближення духово – морального з релігійним. Дослідниця Анна Біла трактує: «Отже, символ – одна з найвагоміших категорій культури. Він втілює зв'язок поміж духовним і тілесним, допомагає відчути внутрішній світ вищої Ідеї, генерує найрізноманітніші стани і відчуття, які допомагають душі людини усвідомити свою єдність із Природою та Культурою, зупинити калейдоскоп днів і подій, побачивши їх у позачасовому розрізі. Відтак символи виступають у ролі посередників між Тонким світом і людиною».

Мистецтво володіє унікальною здатністю до символізації, може перетворити будь – який об’єкт на значущий, непроминальний. Але це стосується символів вторинних. Символ будь – хто з нас сприймає і розуміє як емоцію і стан, у якому перебуваєш, але відповідно до свого еволюційного рівня зростання…

Коротке завершальне слово.

До сьогодні цей Художник мав більше 35 персональних виставок! Його картини є в колекціях, приватних збірках колекціонерів в США, Польщі, Угорщині, Ізраїлі, Франції, Італії, Словаччині. Деякі роботи Ласло Гайду були представлені посеред творів українських митців у Єльській школі мистецтв (місто Нью – Гейвен, штат Коннектикут). В 1996 році він заснував в своєму місті Авторську школу малювання при Хустській школі мистецтв, вона функціонує в майстерні живописця. Є дуже багато різних цікавинок з творчого життя художника, про це – в наступному тексті.

Живописець потребує Тиші, відсутності людського гамору, а Тиша – це благодатне середовище для дум, розмислів, фантазій… Копачеві ям мабуть вони сняться, щоденні умови буття, клопоти, накладають на нас ярмо вражень, які несумісні з високістю лету духового. А що сниться Художникові?...Адже він щодня перебуває поміж своїх творінь, а картини, котрі завершені, вони живуть своїм власним життям.

«Лелеки», є у пана Ласло така картина… Дмитро Павличко у одному з віршів прорік:

«Під вечір заклекоче лелечиха,

Піднявшись, мов газдиня, на гнізді,

Впадуть на землю промені руді

Дрібні й цілющі наче обліпиха».

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.